Премʼєра, на яку я дійсно чекала. І несподіване сприйняття

Про сюжет не буду, розповім, що побачила.
На цю премʼєру я дійсно чекала. Бо це один з моїх «функціональних» фільмів. Я дивлюся його в двох ситуаціях - або коли треба надихнутися на роботу (ну бо зазвичай я працюю саме в такому ритмі, як героїні фільму) або коли треба зайнятися собою, оновити гардеробчик. І цього разу так не спрацювало. А спрацювало зовсім по-іншому.

Фільм мене трохи налякав. Прикольно у тому, що коли тобі більше 40 на ринку праці ти дійсно вже неліквід. Не у всіх сферах, але у багатьох. Я це дуже добре знаю, адже коли намагалася змінити роботу, то відповіді на резюме почала отримувати лише коли прибрала з CV дату народження. Ось так. Ну й тема про масові звільнення через цифровізацію. Що правда то правда. Ось навіть простий приклад - у нас відкрився новий супермаркет. Касирів вже нема в принципі. Ось так. Коли я думаю про свою сферу, то тоже бачу, як, з одного боку зростає цінність оригінальних human-made досліджень, але, з іншого, як важко з ними пробитися через ті, що написані ШІ (іноді - досить якісно).

Викладання зараз теж значною мірою замінюється дистанційними курсами, іноді взагалі без участі викладача. З іншого боку вже вкотре скажу, що зараз майже необмежені можливості для створення власного контенту. Але... щодо навчально, чи довго він протримається і як швидко його замінить ШІ?

І лячненько і цікаво... Іноді я дуже шкодую, що багато чого вже не побачу. А іноді дум аю, а що як це і є вершина всього, адже наші несправні розуму сусіди можуть в будь-який момент простотвзорвати планету, запустив ланцюгову реакцію взаємного знищення.

Ну і звичайно фільм приніс трохи ностальгії. Раніше я дуже багато їздила. Всі ці казкові види були моєю реальністю. Тоді я мабуть недостатньо це цінувала. Зараз шкодую. І сумую. Але сподіваюся, що все ще буде 😉 І треба купити собі пару шмоточек до нового навчального року 😁 І парфуми... І манікюр... два.... і зачіску... і пофарбуватися....