Недільній кайф

Привіт друзі. Сьогодні прекрасно провів час з сином на матчі ЛНЗ - Металіст 1925. Шкода що Черкащани не перемогли у сьогоднішньому матчі, але переживання сидіти мокрим на стадіоні під проливним дощем із градом було щось неймовірне.

Єдине що зараз трохи мучає совість, так як у сина вже до походу на стадіон спостерігалися ознаки простуди, а похід на стадіон взагалі може поставити неприємну крапку і син може прихворіти. Та буду сподіватися що все закінчиться добре

Ще, сьогодні була досить неочікувана пропозиція. Пропонували роботу (службу) лікарем-психіатром із зарплатою в два рази більше ніж я зараз отримую на всіх роботах разом взятих…

Якби я не стикався безпосередньо із нашою доблесною армією і не знав що там відбувається із середини і не розумів, що обіцянки і реальність різні речі, напевно я б повівся…

Але, навіть не дивлячись на те що я відмовив зберігається якесь незрозуміле відчуття того, що я десь недооцінюю свою працю.

З іншої сторони я не можу брати повну вартість за свою роботу із військових (щось в середині не дає), так як саме завдяки ним я можу спокійно розмовляти українською мовою, жити на своїй землі, називатись українцем…

Нехай я буду заробляти значно менше, але буду умовно вільним. Зможу бачити як зростають мої діти і в самі потрібні моменти зможу бути поряд, хоча би як на сьогоднішньому матчі або сином або на вечірній прогулянки із донькою.

Складна штука пріоритети. В принципі висока заробітна плата досить високий аргумент, але коли ти розумієш що щастя не тільки в грошах починаєш куди більше цінувати можливість робити те що «хочеться».

Крім того, моя жопа підказує що це не остання пропозиція і можливо прийде час і я погоджуся на подібну роботу, але не зараз. Зараз хочеться бути в першу чергу батьком, а вже потім кимось іншим…

Дружина вставляє свій коментар, що треба «полегше із висловлюваннями, а то ще не дай Боже подумаєте, що я той батько який постійно проводить час з дітьми». Насправді це не так. Якщо брати чистим часом, то дуже добре якщо я проводжу з донею хоча би годину-дві в день, а з сином так взагалі - шість годин на тиждень це мій ліміт, але навіть в цей час я поруч, а не десь далеко і не зрозуміло коли повернусь.

Дякую за увагу. Всім гарного дня. Ви найкращі! 😊😉🤗 💙💛