Знову робочі будні

Всем привіт! Загалом дні зараз минають доволі буденно, і нічого особливо цікавого не відбувається. Учора в мене почався робочий тиждень. Перший робочий день, як зазвичай, був десятигодинним і пройшов доволі нудно. Втім, я цьому навіть радий, тому що роботи було небагато. Деякі клієнти взагалі скасували свої візити. Я якийсь час просто байдикував, сидів за комп’ютером, випив подвійну порцію чаю. Часу вистачало на всілякі дурниці, якими можна займатися на роботі. Але під кінець дня, як на зло, почали приходити пацієнти, яким справді щось було потрібно. Перед тим як іти додому, довелося все ж таки попрацювати. Ба більше, я вже морально готувався піти раніше, а довелося сидіти до кінця робочого дня.

Після роботи я насамперед забрав замовлення з Аліекспрес. Нічого такого, щоб робити огляд чи розпакування “що я купив у Китаї”. По-перше, я замовив дружині в офіс чохол на комп’ютерне крісло. І він не виправдав очікувань. Тканина виявилася набагато тоншою, ніж виглядала на фотографіях, але, мабуть, зараз це норма. По-друге, купив пару гачків із міцного пластику в машину. Вони кріпляться ззаду на передніх сидіннях біля підголів’я, щоб можна було повісити рюкзак, сумку або ще щось, це дуже зручно. Під час різкого гальмування все, що лежить на задньому сидінні, часто летить уперед і падає на підлогу. А так можна нормально зафіксувати речі. І третя дрібниця з Китаю – силіконові черв'яки. Так, силіконові черв'яки. Замовив їх для риболовлі. Не тому що це якийсь суперспосіб ловити рибу і тепер удача бігатиме за мною. Просто коштували вони дуже дешево, і я вирішив спробувати. Зазвичай я читаю відгуки перед покупкою, але цього разу відгуки виявилися не дуже корисними. Люди писали, що товар прийшов, усе добре, а ось працює він чи ні – ніхто до ладу не розповідав. Тому я досі не маю жодного уявлення, чи буде від них користь. Перевірити це теж поки не вийде. Наступна риболовля в мене буде десь у серпні, коли почнеться відпустка. Зараз у вихідні мені більше хочеться або відпочивати вдома, або кудись поїхати. Щоправда, з поїздками “кудись” останніми місяцями в мене взагалі не складається, тож і без риболовлі є чим зайнятися. Тому всі не дуже важливі справи відкладаються на серпень.

Ось таким був учорашній день.

Останнім часом я почав намагатися більше приділяти увагу своїй активності у Facebook. Не тому що мені там подобається, навпаки – Facebook мені зовсім не подобається.

Просто там у мене в друзях є родичі, включно з матір’ю, деякі пацієнти з роботи, колеги та кілька людей зі спільноти Steemit. Тому приблизно тиждень або півтора тому я вирішив стати трохи активнішим. Раніше вся моя активність зводилася переважно до лайків і коментарів старим знайомим. На написання власних дописів мене якось не вистачає. Та й узагалі є відчуття, що нікому це особливо не потрібно. Але нещодавно до мене додалися ще двоє людей із нашої спільноти Steemit, і я подумав, що, можливо, комусь усе ж таки буде цікаво те, чим я ділюся.

Але все не так просто. Я відчуваю якийсь невластивий мені конфуз, коли публікую щось у Facebook. Мені некомфортно від думки, що мої публікації читатимуть і намагатимуться осмислити родичі (з якими я взагалі не спілкуюся) та мати. Наче між нами існує якась дистанція на відстані витягнутої руки в плані свободи думок і висловлювань. Я, блін, не знаю, чому так. Зазвичай люди більш-менш відкриті з батьками. А в мене все якось інакше влаштовано.

Крім того, моя мати дуже часто коментує мої дописи трохи невпопад. Наприклад, учора я опублікував відео зі своїм замовленням з Аліекспрес. На відео я перебираю пальцями силіконових черв'яків у пластиковій коробці. Виглядає це доволі стрьомно і трохи смішно. Це ніби не чорний гумор і не жарт. Просто дивна штука, а я люблю публікувати дивні речі.

І ось на таке відео мені пишуть: “Вдалої риболовлі”. Я очікував чогось на кшталт “Ого, яка стрьомна жесть”. А мені бажають удачі на риболовлі, на яку я навіть не збираюся. Напевно, це просто різниця в ментальності між нашими поколіннями. Усе ж таки двадцять років різниці. Мабуть, мені доведеться це просто прийняти. Або змиритися й публікувати все як є, читаючи коментарі невпопад, або завести окремий профіль у Facebook. Але одного разу мене знайдуть і схоплять обома руками за шию та, дивлячись в очі, запитають: “Як ти міг?” :)

Сьогодні я намагався повернути собі “вчорашній лінивий день”, але нічого не вийшло. Як би я не ухилявся від роботи, вона все одно мене знайшла. День загалом видався звичайним і “робочим”. Відпрацював свої законні вісім годин. Після роботи заїхав до дружини в офіс. По-перше, щоб забрати її додому. По-друге, відвіз ту саму накидку на комп’ютерне крісло.

Такі справи.
Дякую за увагу!

_{Posted using SteemX}