Початок тижня
Всім привіт! Вчора мені не вдалося зібрати достатньо інформації, про яку можна було би написати допис, тому об'єдную два дні – неділю та понеділок. Новий тиждень стартував якось без особливого ентузіазму починати цей новий робочий цикл. На тлі моєї готовності зустріти важкий день як і належить на початку тижня, на одній із залізничних станцій у Хайфі сталася якась невідома аварія, і рух поїздів було частково обмежено. Через це багато пацієнтів учора з самого ранку скасували свої візити. Це позитивно позначилося на мені загалом, і 10 годин роботи минули якось більш-менш спокійно та без стресу. Ось так двома словами можна описати неділю, хотілося б більше про щось.
Понеділок. Якби я порівняв його з минулим понеділком або з позаминулим, можна було би сплагіатити текст у самого себе, і це мабуть не вважалося би плагіатом, тому що фактично я ні в кого не краду авторське право. Але я тут не для цього.
Сьогоднішній робочий день також нічим особливим не відзначився – ніхто з клієнтів не танцював на столі й не бив кулаками у двері. Але іноді краще так, бо негативу в житті вистачає. Після роботи я заїхав до свого брата, йому потрібна була допомога з ремонтом вікна, точніше не з ремонтом, а потрібно було вийняти широку висувну раму зі склом, яка “їздить” спеціальною “рейкою”, бо там усередині щось “заважало” і вікно дуже важко рухалося коли його відкриваєш або закриваєш. Такі вікна зазвичай виймаються з рами підняттям цієї конструкції вгору. Це складно описати словами, треба показувати. Після допомоги з віконною рамою ми хвилин 20 посиділи за чашкою чаю з печивом, а його 6-річний син показав мені, як потрібно робити сальто на дивані :)
Після візиту до брата мені потрібно було заїхати в офіс до дружини (вона вже на той час була вдома), щоб сплатити мито за апостиль і роздрукувати квитанцію, яку вона візьме завтра з собою до суду. Вона могла би зробити це й раніше, але нотаріус надто пізно привезла їй завірені документи, а вдома принтера в нас більше немає, тому що він “переїхав” до офісу. Тому й було стільки зайвих дій.
Ще ми так і не знайшли відповідної тумби для офісу дружини, навіть серед уживаних по дошкам оголошень. Так от сьогодні щойно я під'їхав до будівлі там де офіс, хтось виставив на вулицю практично ідеальні для нас меблі. Я навіть сфотографував їх із машини й відправив дружині у WhatsApp. Але коли вже підійшов ближче “понюхати й надкусити”, то помітив, що шухляди жахливо подряпані й там надто багато потрібно мороки з усім цим, щоб відновлювати. Просто часу на це немає. Не здивуюся, якщо цю тумбу вже встигли помітити вуличні коти. Останніми роками хороші речі викидають усе рідше й рідше.
Усі справи я встиг зробити приблизно до 7 години вечора, і ще до вечері сів писати цей допис :)
Вранці дізнався про масований удар по Києву, а також по Києво-Печерській лаврі. Що я вам скажу... у мене дуже давно зникли слова, щоб я якось міг висловитися про це. Замість слів у мене більше внутрішніх емоцій, презирство до цих нелюдів і недонації загалом. І що б я не написав тут про все це, воно ніколи не відпустить. Але ось що реально допомагає – це коли я відправляю донат для ЗСУ, донат у тротиловому еквіваленті. У мене чомусь ніколи не виникає цього приємного відчуття після донату, який іде на авто, на медицину, на зв'язок. От коли пишуть “на дрони” – це саме те. Тоді я реально відчуваю, що роблю щось вартісне для цієї війни, щоб наблизити перемогу. Безперечно, армія потребує медичного обладнання, логістики та засобів зв'язку, але я пишу про трохи інше.
Дякую всім, хто читає мене. Усім добра. Бережіть себе. Крапка.
