Захоплива психологія для Незнайка
Це мій недільний допис про захопливу психологію :)
Що мені цікаво як психологу — це черговий приклад, підтвердження тези: там, де проблема, там і рішення. Іншими словами, вихід там само, де й вхід.
На одному із занять із творчого письма для дітей ми говорили про автора Миколу Носова (видання його книг про Незнайка сягають 500 млн у всьому світі). У нього дуже цікава доля, як для уродженця Києва (Ірпінь), яка багато в чому перегукується і з сьогоднішніми подіями: його родині довелося пройти через революцію і дві війни, але при цьому він зберіг цю легкість письма, яка всіх нас приваблює. Микола з дитинства захоплювався всім і водночас нічим. У тому сенсі, що захоплення приходили й відходили, і він не міг зачепитися за жодне з них. А потім він створив образ для однієї зі своїх найуспішніших книжок як удома, так і за кордоном (попереду тільки Пушкін, навіть Толстой та Достоєвський позаду за кількістю перекладів) серед авторів з цієї частини світу. Це образ хлопчика, який брався за все з сумнівним результатом. Ми всі знаємо цей персонаж.
Я називаю це «універсальний закон іронії»: те, що багато хто вважає недоліком, може бути твоєю найсильнішою перевагою 😉
Ще цікавий факт про створення книги Пригоди Незнайка та його товаришів. Все почалося в далекому 1952 році — у поїзді. Події тих днів реконструював редактор журналу «Барвінок» (саме в ньому — у лютневому номері за 1953 рік уперше вийде «Незнайко») Василь Воронович:
«У купе Микола Носов розговорився з киянином Богданом Чалим — тодішнім редактором «Барвінка». Чарка за чаркою — і письменника потягнуло на відвертість: він розповів Чалому, що вже давно виношує історію про маленький народ, який живе в казковій країні. Але все ніяк не наважиться взятися до неї. Тоді Богдан Йосипович, як то кажуть, узяв бика за роги: “Щойно ти дістанешся додому (письменник їхав до Ірпеня Київської області — навідати родичів), сідаєш за стіл і починаєш писати. Я друкуватиму тебе у своєму журналі”.» Так усе й сталося. Микола Миколайович працював (перші розділи писав в Ірпені, решту — в Москві), потім надсилав тексти до редакції, де їх перекладали українською (цим займався Федір Маківчук — редактор гумористичного журналу «Перець») і друкували.
Тому побажання мої побажання цього разу: Залишайтесь собою! Бути вірним собі а не бути «правильним»— основа ментального здоров’я. Щастя неможливо обдурити раціональними поясненнями — воно в серці.
