Невдалі дні

Писати в блог немає ні сил, ні мотивації. Вчора почався робочий тиждень і стартував новий забіг у буденну рутину з хвилі негативних подій. Спочатку я не хотів про це писати, думав навіть узагалі зробити перерву в блогінгу і продовжити, коли все трохи вляжеться.

Недільний робочий ранок почався з того, що напарниця моєї дружини повідомила їй, що вона хоче продовжувати сама. Йдеться про оренду офісу. Для нас це було дуже важливо. Разом орендувати приміщення набагато вигідніше, ніж поодинці, особливо якщо враховувати той факт, що маленькі офіси від 10 до 15 m² дуже складно знайти. Ми й самі думали з дружиною про запасні шляхи, тому що напарниця-адвокат дуже вибаглива жінка й ініціатива з її боку стала мінімальною, але події нас випередили. Коротше, як є так є. Але тепер потрібно якомога швидше знайти робоче приміщення, тому що клієнти почали проявляти активність після цих подій з Іраном. Попрокидалися. Люди вже почали питати чи можна приїхати в офіс, а повідомляти їм про те, що робота робиться вдома — це не дуже добре. До того ж потрібно знайти нового нотаріуса, який здатний завіряти переклади потрібними мовами. Але з новим нотаріусом однозначно буде простіше, тому що йдеться про взаємовигідну співпрацю, де кожна з сторін отримуватиме свою вигоду з такого союзу.

Паралельно з цими подіями на роботі в мене був просто хаос, кола пекла, подорож у потойбічний світ. Я звісно зараз суттєво перебільшую ситуацію завдяки цим словесним зворотам, але правда день був дуже важкий, і паралельно з цим безліч повідомлень у вотсапі від дружини через ситуацію, що склалася. І я можу її зрозуміти, їй потрібна була підтримка, допомога все це розрулити, тому що така спонтанна зрада просто застає зненацька, коли були одні плани і вона вірила цій людині, і раптом усе так обірвалося, і на поверхню спливли нові проблеми, турботи і ситуації з складними рішеннями переважно через фінанси.

Життя вкотре ткнуло мене носом у лайно, кричачи про те, що потрібно думати тільки про свою дупу, йти по трупах і не зважати ні на чиї складні ситуації. Тому що кожен думає тільки про себе, і в один момент ця віра в добро зіграє з тобою злий жарт. Але після будь-якого кінця починається новий початок з новими можливостями, з новими контактами, починається новий виток "чогось" іншого.

І "вишенькою на торті" наприкінці вчорашнього дня став мій відеореєстратор у машині, який зламався. Точніше, розсохлася пластикова основа, яка кріпилася до скла, а сам відеореєстратор вбудований у неї, тому користуватися ним тепер вельми складно. Є звісно можливість замінити присоску, яка кріпиться до скла. Але це крайній захід буде дуже "кустарного" типу, і поки що я справляюся з старим мобільним телефоном у ролі відеореєстратора. Ні, відеокамера це не обов'язковий аксесуар у машині, але з нашим божевільним трафіком не користуватися відеореєстратором – це просто нерозумно.

А якщо зачепити тему "всього іншого", що не пов'язане з моїми проблемами, то можна сказати пару слів про погоду, що в останні дні значно похолодало. Вчора і сьогодні йшов сильний дощ, що все ще може трапитися на початку травня, але буває таке не щороку.

Сьогоднішній день був також місцями добряче задовбуючий, але не настільки як учорашній. По дорозі додому я заїхав до свого брата, він віддав мені непотрібний йому невеликий стіл, який потрібен моїй дружині для деяких особистих косметичних справ. Отакі справи 🦄.

Дякую за увагу! Усім добра.

_{Posted using SteemX}